Ἀρχεῖο | Ἀπριλίου 2015

To the painter. To Natassa.

by Angela Zante

painter natassa zontanou sentimental breeze

Change colours in April’s breeze,

leave blue moments in sentimental freeze.

Laugh is not in the picture, or anyone else.

Just a lifebuoy’s protecting the unspoiled scene.

Contra spem spero

by Lesya Ukrainka

Lesia Ukrainka

Away, dark thoughts, you autumn clouds!
A golden spring is here!
Shall it be thus in sorrow and in lamentation
That my youthful years pass away?

No, through all my tears I still shall laugh,
Sing songs despite my troubles;
Have hope despite all odds,
I want to live! Away, you sorrowful thoughts!

On this poor, indigent ground
I shall sow flowers of flowing colors;
I shall sow flowers even amidst the frost,
And water them with my bitter tears.

And from those burning tears will melt
The frozen crust, so hard and strong,
Perhaps the flowers will bloom and
Bring about for me a joyous spring.

Unto a winding, flinty mountain
Shall I bear my weighty stone,
Yet, even bearing such a crushing weight,
Will I sing a joyful song.

Throughout a lasting night of darkness
Ne’er shall I rest my own eyes,
Always searching for the guiding star,
The bright empress of the dark night skies.

I shall not allow my heart to fall sleep,
Though gloom and misery envelop me,
Despite my certain feelings
That death is beating at my breast.

Death will settle heavily on that breast,
The snow covered by a cruel haze,
But fierce shall beat my little heart,
And maybe, with its ferocity, overcome death.

Yes, I will laugh despite my tears,
I’ll sing out songs amidst my misfortunes;
I’ll have hope despite all odds,
I will live! Away, you sorrowful thoughts!


* Без надії сподіваюсь! (Лат.)

Леся Українка

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Loose Woman

by Sandra Cisneros

Sandra Cisneros

They say I’m a beast.
And feast on it. When all along
I thought that’s what a woman was.

They say I’m a bitch.
Or witch. I’ve claimed
the same and never winced.

They say I’m a macha, hell on wheels,
viva-la-vulva, fire and brimstone,
man-hating, devastating,
boogey-woman lesbian.
Not necessarily,
but I like the compliment.

The mob arrives with stones and sticks
to maim and lame and do me in.
All the same, when I open my mouth,
they wobble like gin.

Diamonds and pearls
tumble from my tongue.
Or toads and serpents.
Depending on the mood I’m in.

I like the itch I provoke.
The rustle of rumor
like crinoline.

I am the woman of myth and bullshit.
(True. I authored some of it.)
I built my little house of ill repute.
Brick by brick. Labored,
loved and masoned it.

I live like so.
Heart as sail, ballast, rudder, bow.
Rowdy. Indulgent to excess.
My sin and success–
I think of me to gluttony.

By all accounts I am
a danger to society.
I’m Pancha Villa.
I break laws,
upset the natural order,
anguish the Pope and make fathers cry.
I am beyond the jaw of law.
I’m la desperada, most-wanted public enemy.
My happy picture grinning from the wall.

I strike terror among the men.
I can’t be bothered what they think.
¡Que se vayan a la ching chang chong!
For this, the cross, the calvary.
In other words, I’m anarchy.

I’m an aim-well,
loose woman.
Beware, honey.

I’m Bitch. Beast. Macha.
Ping! Ping! Ping!
I break things.

Σεργιάνι στο σεληνόφως

της Πέρθας Καλέμη


Μέσα στης νύχτας τη σιωπή με μέθυσες σελήνη

καθώς το φως σου τρέμισε δειλά μες στην ψυχή

των λυπημένων σου ματιών με πλάνεψε η γαλήνη

κι οι στοχασμοί μου φτέρωσαν σε νύχτια προσευχή.


Το φως σου με σεργιάνησε στου σύμπαντος τα πλάτη

και την καρδιά μου μέθυσεν η πλάνα σου η φωνή

την αύρα μου κυμάτισες, τη κέντησες με αχάτη

κι αβρά μ’ αλαφροκοίμησες σε σύννεφο ουρανί.


Μέσα στης νύχτας τη σιωπή με μάγεψες σελήνη

που’ ρθες μ’ αχτίδες πύρινες και μ’ έλουσες στο φως

μήτρα του κόσμου απέθαντη ας είσ’ ευλογημένη

στ’ άγιο σου φως π’ αλάφρωσεν ο πόνος μου ο κρυφός.

Tiny Feet

by Gabriela Mistral, translated by Mary Gallwey


A child’s tiny feet,
Blue, blue with cold,
How can they see and not protect you?
Oh, my God!

Tiny wounded feet,
Bruised all over by pebbles,
Abused by snow and soil!

Man, being blind, ignores
that where you step, you leave
A blossom of bright light,
that where you have placed
your bleeding little soles
a redolent tuberose grows.

Since, however, you walk
through the streets so straight,
you are courageous, without fault.

Child’s tiny feet,
Two suffering little gems,
How can the people pass, unseeing.


de Gabriela Mistral

Piececitos de niño,
azulosos de frío,
¡cómo os ven y no os cubren,
Dios mío!

¡Piececitos heridos
por los guijarros todos,
ultrajados de nieves
y lodos!

El hombre ciego ignora
que por donde pasáis,
una flor de luz viva

que allí donde ponéis
la plantita sangrante,
el nardo nace más

Sed, puesto que marcháis
por los caminos rectos,
heroicos como sois

Piececitos de niño,
dos joyitas sufrientes,
¡cómo pasan sin veros
las gentes!

Ένα από τα ποιήματα της τρελής

της Μαρίας Κατσοπούλου

Μαρία Κατσοπούλου

Μέχρι τα χείλη σας να ματώσουν

Μέχρι οι φωνητικές σας χορδές να σπάσουν

Μέχρι να διαλυθούν τα φτερά σας

Μέχρι να γίνουν θρύψαλα οι καρδιές σας

Μέχρι θανάτου

Τότε μόνο θα μάθετε
Τι σημαίνει ελευθερία.